Рок-гурт «Гуцули»

Офіційний сайт фолк-рок гурту з міста Косова

Гуцули In Rock

Коли я починав свої «Подорожі в рок-н-ролл», то планував, що про українські групи писати не буду. Хоча б тому, що жодна з них не вписується в формат цих нотаток. І не тому що українські групи погані. І не тому, що вони надто хороші.

Просто українська рок-музика позбавлена тяглості, історичної глибини, розгалуженості й, нарешті, уставлених традицій. На мій превеликий жаль.

Але днями я раптом зрозумів, що одна українська команда все ж достойна того, щоб здійснити подорож на її територію. Тим більше що вона чудово вписується у формат моїх подорожей.

Як я зазначав на початку подорожей: «Ми не будемо ходити центральними вулицями. Нас цікавлять провулки». А група, про яку я оце збираюся оповідати, якраз і є таким провулком. На якому розташовані визначні й достойні уваги допитливих подорожуючих історичні споруди.

Отже – фолк-рок гурт «Гуцули».

Як засвідчують історичні джерела ідея створення гурту прийшла в голову студента Косівського училища прикладного та декоративного мистецтва Мирославу Волощуку. Назву придумав Любомир Гавриш.

Датою створення «Гуцулів» офіційно прийнято вважати новорічну ніч з 1969 на 1970 рік. Як бачимо на сьогоднішній день групі вже більше сорока років. Напевно це найстаріша рок-формація на території нашої держави.

Сказати, що ця група мала певний вплив на формування особливого українського рок звучання – це не сказати нічого. Інтонаційні моменти «Гуцулів» чітко вловлюються, наприклад, в піснях легендарної української групи «Брати Гадюкіни». А пісню “Ой, яка ти, чічко, файна” виконувала “Кобза”, навіть не згадуючи прізвища автора (Мирослава Волощука) і перших виконавців.

Крім того «Гуцули» мали сильний вплив на багатьох своїм подвижництвом, можна сказати навіть жертовністю. Можна навіть сказати, що вони поклали на вівтар рок-н-роллу власні долі й життя.

Здавалося, у них був простий шлях – постригтися, причесатися, а заодно й причесати свою музику, викинувши з неї жорсткі рокові гітарні рифи, зменшити драйв, стишити ритм й піти дорогою баготочисельних українських ВІА (тієї ж «Кобзи» наприклад), які зі стильних штанів біг-біту справно повскакували в линялі шаровари української офіційної естради, що нанесло українській музиці непоправної шкоди. Варто послухати сучастих українських «звіздульок», щоб зрозуміти всю глибину занепаду.

Та «Гуцули», як справжні рокери, не гнулися. Їх випхали з будинку культури, та вони продовжували грати, наперекір всьому. Ресторан «Водограй», де вони знайшли собі прилисток іноді перетворювався на фан-клуб «Гуцулів», куди приходили їх шанувальники, які часто просили гітариста Ярослава Удудяка зіграти блюз. І він грав. Очевидці стверджують, що це було неперевершено, що гітара в його руках і плакала і сміялася.

На жаль влітку 1996 року Ярослав Удудяк пішов з життя.

Так, і в «Гуцулів» були втрати. Одні музиканти йшли геть, їм на зміну приходили інші, але музика залишалася. Їхня важка гуцульська рок музика.

…Мирослав Волощук, Ярослав Удудяк, Ярослав Корищук, Любомир Гавриш, Остап Фокшей, Вольдемар Клюсік, Віталій Парамбуль, Валерій Анікін, Ярослав Унуфрійчук, Ігор Дорош, Анатолій Бондар, Леонід Процюк, Валерій Ткаченко (різнобічно обдарований музикант, який був гітаристом у “Свитязі”), Анатолій Юрійчук (прийшов до “Гуцулів” з групи “Беркут”, яка свого часу виступала при Івано-Франківській філармонії), Петро Хрущ (надзвичайно талановитий композитор, поет і виконавець)…

Це далеко не повний список тих, хто пройшов через творчу майстерню «Гуцулів». Зі складу 1975 року в команді дотепер грає лише ударник Ярослав «Шула» Унуфрійчук, а Любомир Гавриш виконує роль менеджера. Втім, цілком припускаю, що ці дані можуть на момент виходу статті виявитися застарілими.

Я не знаю точно, коли в групу влився Ярослав «Корига» Корищук (бас-гітара, вокал), але на фестивалі «Червона рута» в 1989 році він уже був. Перебравши на себе основні вокальні партії він став фронтменом «Гуцулів». Ним і залишається дотепер.

Звичайно, вплив «Deep Purple» на творчість «Гуцулів» безсумнівний, але, як кажуть, це хороший вплив. Відбився цей вплив і на вокальній манері Корищука. Особливо в пісні «Зуби мої, зуби». Зазначу, що так в українській рок-музиці співати не намагався ніхто і ніколи.

Але повернемося до «Червоної рути». Після ресторанного періоду «Гуцули» не грали десять років. Зібралися знову, за рік до фестивалю. Відшліфували на репетиціях старий матеріал і порвали публіку на дрібні шматки.

Здавалося б після тріумфального виступу на фестивалі майбутнє «Гуцулів» вже чітко визначене. Гастролі, записи в найкращих студіях, випуски альбомів і давно заслужена слава.

Та не склалося. Босоногий Миколайчук зі своїм «Піду втоплюся» функціонерам від шоу-бізнесу, який народжувався в Україні, виявився більш привабливим для розкрутки, ніш хард-роковий колектив з Косова.

Власне такий підхід і призвів до того жалюгідного стану на нашій естраді, який ми маємо сьогодні. Безликі гламурні пєвічкі, що щебечуть на общєпанятнам та вихваляються сукнями, прикрасами, коханцями. Про музику навіть не йдеться.

«Гуцулів» здолало розчарування і на певний час колектив припинив існування. Не було ні сил, ні натхнення продовжувати репетиції. Вони вже двадцять років плили проти течії. У кого б вистачило сил на таку виснажливу роботу.

Та минув час і потяг до музики взяв своє. Не ті люди «Гуцули», щоб викинути на смітник всю свою історію, щоб знищити цей феноменальний міф, цю легенду української рок-музики.

В кінці 2009 року планувався грандіозний концерт до 40-річчя колективу, але не знайшлось ні підтримки, ні розуміння у влади, не знайшлося (як завжди) спонсорів.

Але вони грають і досі. Репетиції проводять у тій самій комірчині, в тому самому будинку культури, де починали сорок років назад. Грають, не зважаючи на те, що бути справжніми рокерами в країні тотальної попси дуже непросто. Грають, бо «Гуцули» – назавжди! Як і їхній гіт “Афини”.

Теперішній склад фолк-рок-гурту «Гуцули»:

  • Ярослав Корищук «Корига» — бас-гітара, лідер вокаліст.
  • Леонід Процюк — клавішні, вокал.
  • Ярослав Унуфрійчук «Шула» — бубни.
  • Василь Лазорик «Годик» — гітара.
  • Мирослав Вінтоняк «Пес» — гітара.
  • Редактор-менеджер: Любомир Гавриш.

Володимир Мулик
Тижневик ЗАХІД-ПОСТ: Гуцули In Rock

Напишіть коментар

XHTML: Ви можете користуватись наступними тегами: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>