Рок-гурт «Гуцули»

Відкрита рана панорам
Душманських куль стрімкий політ
І скель крутих пекучий лід

Афганістан, Афганістан

Нащо; невідомо нікому
В руках гарячий автомат
І молодесенький солдат.
Що не повернеться додому

Мамо, моя мамо
Чи побачу знову я тебе
Мамо, моя мамо
З Пакистаноу караван іде
Я бачив сльози матерів.
Що не діждалися синів своїх
Чия ж глупота завела
Звичайних хлопців із села,
А скільки ночей не доспали
Вже виглядаючи своїх.
Хай бог простить нема вже їх

Афганістан , Афганістан

На вулиці Франка
Живе компанія така —
Шпак, Рибак, Пазинчин і Чорняга
Як десіть б’є годин
То Шпак біжить у “Млин”,

А там його чекає вся ватага

Ой, файні хлопці на вулиці Франка
Хто з вас не знає Шпака і Рибака,
Владзьо Майданюк також з нашого кута,
А ліпших від них там нема.
Раз Владзьо Майданюк
Уздрів, як Йван Лоб’юк
Вілазит махом босих з лімузини,
Узєв тут Владзі сміх
Він стриматись не міг,

Смієвсі аж до семої години

А якось вечерком
Шпак їде з Рибаком
На вулицю зі свистом вилітают.
Та раптом, руль убік,
Летит Рибак у пліт
І “Яву” в наших хлопців забирают

В рок-н-ролі ти вживаєш купу слів,
А слова є завжди звук пустий.
Головним у світі є лише життя,
І в житті цьому ти є живий.
Швидше прокидайся, ящик розломи.
До якого сам ти заліз,
І живи чуттям добра, а не сліз.
Ти — піщинка в світі, раз вже знаєш це.
То для праху себе не зрікай
Всесвіт цей великий без границь і меж
Він в піщинці, в тобі — відчувай.
Відчуй же свої рани, відчуй же свою біль,
Я всесвіт, я — ти, я показую ціль
І живи чуттям добра, а не для бід
Якщо ти відступився, розпач тебе їсть
Таємне плине над горами
Повір — незнане — то смерті чорна злість.
То стан душі, не бійся, будь же з нами
Тисячі законів в голові твоїй
Роблять все навкруги заскладним
Складність — то неправда, Простіший шлях.
Шлях любові, добра — йди же ним
Кинь же плазувати, ницість всю облиш
Не лишай позаду мерзенний ти слід,
І живи чуттям добра, а не для бід
І розкутий, легкий можеш вже не йти
І не бігти, бо сам полетиш
В Всесвіті великім без границь і меж
Слід любові і щастя залиш.
Відчуй же свою радість, душі нової спів
Щасливим промінням розтоплюй ти лід,
І живи чуттям добра, а не для бід

Хто робив ті буси.
Що продає бабуся,
Н і, це не я, це н є я
Хто рубав ліщину
На ту сопілчину
Н і, це не я, це н є я
Хто має патенти
На ці асортименти
В мене нема, ой нема
А я пасу гуси
У баби Га нусі
Один сірий, другий білий
Два веселі гусі

Думи мої, думи мої.
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало.
Як свою дитину?..
Думи мої, думи мої.
Квіти мої, діти !
Виростав вас, доглядав вас —
Де ж мені вас діти?..
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,
А я тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ла ска ве.
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу…

Привітай же, моя ненько!
Моя Україно!
Моїх діток нерозумних.
Як свою дитину.

Є на світі доля, а хто її знає,
Є на світі воля, а хто її має,
Є люди на світі, сріблом злотом сяють.
Здається панують, а долі не знають

Н і долі, ні волі
З нудьгою та з горем
Жупан надівають,
А плакати — сором

Візьміть срібло-злото
Та й будьте багаті,
А я віз ьму сльози
Лихо поливати
Затопчу неволю
Босими ногами
Затоплю неволю
Дрібними сльозами

Приходить ніч на зміну дню
Зморене життя лягає спати
Змовкає все і гасне грань вогню
Виходять зорі небо вишивати

Грань вогню

І всі тривоги змиє сну вода,
А прохолода розум отверезить
Сама собою відійде біда
І ніжний спокій душу замережить

Замережить

Ніч за вікном то лік, то час
У ньому все відходить, завмирає,
І так завжди, коли не стане нас
І буде з тими так кого іще немає

Кого немає

Люди вбік, машини в тінь
На шляху сталевий кінь
Вірний чопер мчить у даль
Геть тривоги, геть печаль.
Є “Ямаха”, є “Харлей”
Не зупинить нас старлей
“Судзукі”, “Хонда”, “КТМ”
Нумо хлопці, гей рвонем
Байкер, байкер, байкер, байкер
Тримаєш курс в керунку гір.
Жде нас там черговий збір.
Ждуть нас друзі і дівки.
Додаймо газу, парубки
Жде нас рок, важкий метал,
“Гуцули” грати будуть там
Файні хлопці, хоч старі
Грати будуть до зорі

Я їхав з Станіслава
Мав шєпку з нутрії,
В автобусі на лавці
Лишив собі її,
І лєг я трохи спати
Бо дуже був трудний
Просив, аби збудили
Як будем в Коломиї
Збудили в Коломиї,
Я мац туда, суда.
За голо ву іми всі,
А шєпки вже нема
Я всіх людий питаю
Про шєпку з нутрії,
А всі відповідають,
Шо якійсь украв її

Ну й злодії в ці чіси настали
Шєпку мою вни з під мене вкрали.
Як без шєпки тхаті прийду я
В мене жінка, як тота змія

Приїхав я додому,
А шо вже було там
Не зичу я ні кому
Й найгіршим ворогам,

А на другу суботу
У Кути їду я.
Шукаю спекулянта
В котрого нутрія.

Найшов якусь я шєпку
Купую її я
Приїхав я додому.
Аж глип, а то моя,

Тай жінка її пізнала
Шо лиш я з нев не мав
Та кої ме ні дала
Аби я памнітав

Ну й злодії в ці чіси настали
Шєпку мою вни мені продали,
А тепер я шо маю робити
Встидно в очі людям си дивити